What is Law: Джерела права

ВИПУСК 1 ВІД 1 ЛЮТОГО 2024 WHAT IS LAW? 2024 ДЖЕРЕЛА ПРАВА - ЩО ЦЕ І З ЧИМ ЙОГО ЇДЯТЬ? ПЕРШИЙ ПРАВНИЧИЙ ЗІН НА ФПВН

ПРАВО -ЦЕ ДІАМАНТ. ДЖЕРЕЛА - ЦЕ СПОСОБИ ЙОГО ОГРАНЮВАННЯ.

ЗМІСТ ВСТУП 4 від авторів зіну НОРМАТИВНИЙ АКТ 6 Євгенія Балєва ПРАВОВИЙ ЗВИЧАЙ 10 Марія Карнаухова НОРМАТИВНИЙ ДОГОВІР 14 Єлизавета Стольберг СУДОВИЙ ПРЕЦЕДЕНТ 18 Микола Максимук 1

ПРАВОВА ПРАКТИКА 22 Аліна Орлюк СУДОВА ПРАКТИКА 26 Михайло Салій ЗАГАЛЬНІ ПРИНЦИПИ ПРАВА 30 Марина Опанащук ПРАВОВА ДОКТРИНА 34 Вероніка Дацюк КАНОНІЧНЕ ПРАВО 38 Дарʼя Коротченко МʼЯКЕ ПРАВО 42 Тетяна Мельник КОРПОРАТИВНІ НОРМИ 46 Анна Шпаківська 2

Автори Авторами зіну є молоді правники з усіх куточків України Сарни Чернігів Київ Фастів Харків Вінниця Дніпро 3 3

ВСТУП У сучасній юридичній літературі все частіше акцентується увага на різноманітності та невизначеності терміну “джерела права” Статті у випуску присвячені вивченню різних аспектів джерел права, розкриваючи їх роль у формуванні юридичної системи та вплив на правові норми. Незважаючи на багатоманітність підходів до значення поняття «джерела права», у нашій роботі акцент зроблено на розгляді джерел права у їх формальному розумінні, як способі зовнішнього вираження змісту правових норм, – своєрідного «резервуару», з якого суб’єкти правозастосування черпають відповідні норми (правила) для вирішення справи. 4

В ЦЬОМУ ВИПУСКУ Ви дізнаєтесь все про нормативні акти, правову доктрину та за якою ознакою правовий звичай і судова практика є протилежними. 5

НОРМАТИВНИЙ АКТ ДОКУМЕНТ, БЕЗ ЯКОГО ВАЖКО УЯВИТИ ЖИТТЯ

Майже всі сучасні світські правові системи, особливо країн континентальної Європи та Америки, одним із основних джерел права визнають нормативно-правовий акт. Нормативний акт – «наймолодший», якщо так можна сказати, серед існуючих джерел права. Для початку, важливо буде зазначити, що ж таке нормативний акт? Балєва Євгенія Нормативно-правовий акт – це офіційний документ, який містить правила або встановлює порядок дій у певній сфері законодавства, права та обов'язки громадян, а також «Людина - стрижень регламентує відносини між суб'єктими права. Ці акти можуть бути видані на цих відносин» різних рівнях влади – від державного до місцевого. Це ключовий інструмент в системі правового регулювання. 7

Серед ознак нормативного акту найважливішою, на мою думку, є те, що норми, які містяться в акті, мають загальнообов’язковий характер, а також те, що він є загальнонормативним (тобто сформульовані правила поведінки розраховані на багаторазове застосування необмеженим колом осіб). Нормативний акт має враховувати волю суб'єктів, відносно яких він і застосовується, незважаючи на те, що його прийняття може бути здійснено поза волею цих суб'єктів, оскільки головним його призначенням є реалізація, захист і забезпечення прав і свобод людини. Людина – стрижень цих відносин, а також її права та свободи. Нормативні акти повинні мати чіткі та однозначні формулювання, щоб уникнути непорозумінь та вільних тлумачень. 8

Крім того, нормативно-правовий акт для того, щоб стати джерелом права, повинен бути легітимізований як правовий, тобто приписи правових норм, сформульовані в нормативно-правовому акті, повинні сприйматися та виконуватися людьми як бажані, корисні та необхідні. Перевагами є визначеність, чіткість формулювання та зрозумілість для тих, хто буде його виконувати. Звісно, в нормативних актів є і свої недоліки, а саме: він є достатньо «застиглим», якщо порівнювати із суспільними відносинами, що є динамічними. Підсумовуючи вищезазначене, можна зробити висновки, що нормативний акт є шляхом волевиявлення народу, містить загальнообов'язкові норми, що легітимізовані самими людьми, і необхідним інструментом для забезпечення порядку та стабільності в суспільстві. 9

ПРАВОВИЙ ЗВИЧАЙ ЯК ЗБЕРЕГТИ ТРАДИЦІЮ В ПРАВІ?

Тепер пропоную перейти до одного з найдавніших джерел права – правовий звичай. Він визнається споконвіку і загалом не характеризується ясністю, оскільки його можна ідентифікувати як стійке правило поведінки, що за своєю природою є стихійним. Варто одразу зазначити різницю між простим звичаєм та правовим - правовий має загальнообов’язковий характер, тим часом як загальний звичай є добровільним. Карнаухова Марія Для кращого розуміння цього явища розглянемо його ознаки, які визначає доктор юридичних наук М. І. Козюбра: • правовий звичай стає правилом внаслідок повторюваної поведінки людей в однакових умовах; • він часто письмово не закріплений і передається в усній формі від покоління до покоління; • звичай є результатом історичного, культурного розвитку суспільства, його традицій; • усна форма існування передбачає відсутність чіткості у формулюванні [2, с. 156]. Потрібно пам’ятати, що не кожне звичаєве правило поведінки автоматично є правовим. Для набуття такої характеристики звичай повинен передбачати певні права та обов’язки сторін, формувати правовідносини, бути визнаний як правовий судовою практикою. Завдяки правовому звичаю фізична особа може вимагати виконання конкретних дій, передбачених цим джерелом права. 11

ЩЕ БІЛЬШЕ ПРО ПРАВОВИЙ ЗВИЧАЙ ЕКСКУРС У МИНУЛЕ Історично будь-яка публічна Дійсні якісні характеристики влада у своїй діяльності явища правового звичаю спиралася на звичай, оскільки він сформувалися вперше у 18 слугував реальним засобом столітті англійським юристом правового регулювання і Вільямом Блекстоном. Серед них відображав тодішню реальність у варто зазначити такі, як цілісному вигляді. Він не тільки стародавність, використання за існував як самостійне джерело згодою осіб, обов'язкова сила, права, а також виконував роль безперервність, узгодженість, джерела державного права визначеність, здоровий глузд. (наприклад, закріплювався у збірках звичаїв і використовувався судами для прийняття рішень). А КЛАСИФІКАЦІЯ? Нумо тепер розберемося з класифікацією. За характером звичаю. В. І. Цюприк у своїй статті “Правовий звичай як джерело права в сучасній системі права: теоретико-правовий аналіз” виокремлює місцеві звичаї, звичаї національної меншини, міжнародні торговельні звичаї, звичаї торговельного мореплавства, звичаї ділового обороту, банківські звичаї та звичаї війни [7, с. 307] Також є поширеною класифікація за місцем у правовій системі: звичаї, які є доповненнями до закону для кращого розуміння змісту нормативного акту та його впливу на суспільні відносини; звичаї, що застосовуються замість закону у випадку існування прогалин у законодавстві (якщо не існує певних потрібних приписів, вони відсутні у нормативних актах та договорах, застосовується правовий звичай); "звичаї по закону" (у випадку, коли існує колізія між законом та звичаєм, перевага надається останньому). 12

За правовою системою України допускається можливість застосування звичаю, наприклад, у цивільних відносинах за умови, що він не буде суперечити нормам законодавства. У Цивільному кодексі України статтею 7 передбачено, що цивільні відносини можуть регулюватися звичаєм, зокрема звичаєм ділового обороту. Також правовий звичай закріплюється у сімейному праві: у Сімейному кодексі України у статті 11 зафіксовано, що при вирішенні сімейного спору суд може врахувати місцевий звичай за заявою, якщо він не суперечить законодавству, а стаття 146 стверджує, що дитині може бути дано не більше двох імен, якщо інше не випливає зі звичаю національної меншини, до якої належать батьки. Наостанок хотіла б наголосити на тому, що правовий звичай має свої недоліки, зокрема його стабільність, консервативність. Він не змінюється з часом, є сталим, тому часто застаріває і не може підлаштуватися під динамічні зміни суспільного життя, поступово втрачає реальний зв'язок з відносинами між людьми. Однак стверджувати, що правовий звичай втрачає своє значення, немає сенсу, оскільки він залишається одним з найважливіших і найпоширеніших у використанні джерел права, тож уявити сучасну правову систему без впливу правового звичаю справді неможливо. 13

НОРМАТИВНИЙ ДОГОВІР НАВИЧКА ДОМОВЛЯТИСЯ - В КРОВІ НАВІТЬ У ПРИМАТІВ

Стольберг Єлизавета Ще з часів Стародавнього Риму існує практика угоди декількох сторін, котра встановлює їх права та обовʼязки, називається договором. Вони угоджуються про певні правила, які всі вони повинні дотримуватися. Його унікальність полягає в тому, що встановлені норми застосовуються неодноразово, для кола неуособлених осіб, до того ж обовʼязковість виконання може залежати як від державних, так і недержавних осіб. Зовнішнє вираження державної волі, розрахованої на неодноразове застосування, втілюється у формі, яка є результатом правотворчості, що обумовлює «втілення і закріплення в системі юридичних документів, які виступають носіями, «резервуарами» правових норм» [5, с. 180]. Доволі розповсюдженою є теорія про те, що в природі людської сутності лежить зовнішний конфлікт та протистояння один одному. Але її може бути легко спростовано. Відомий нідерландський приматолог Франс де Вааль в своїй роботі “Бонобо та атеїст” описує унікальну навичку бонобо - людиноподібної мавпи роду шимпанзе. Вони відомі своєю унікальною навичкою домовлятися в мирний спосіб. Бонобо проявляють здатність до домовленостей та вирішення конфліктів через комунікацію, взаємопідтримку та обмін послугами. Це і спростовує вищезазначену теорію. Якщо навіть примати на інстинктивному рівні мають вміння домовлятися, то і людському роду це посильно. Нормативний договір є юридичним закріпленням такої домовленості. 15

Нормативний договір часто плутають з поняттям нормативного акту. Незважаючи на те, що вони дійсно мають спільні риси, ці поняття не можна ототожнювати. Давайте розглянемо їх відмінні характеристики: Нормативний договір Нормативний акт Юридичний документ, виданий Документ, який укладається органом влади або уповноваженим між двома або більше органом на національному, суб'єктами права (наприклад, регіональному або локальному рівні. країнами). Зазвичай має за мету Може бути законом, постановою, унормування певних аспектів розпорядженням тощо, мати різні відносин між учасниками. форми в різних правових системах. Може визначати права і обов'язки Спрямований на регулювання громадян, організацій або інших відносин між учасниками. суб'єктів. Може прийматися різними Зазвичай підписується та способами, залежно від правової ратифікується учасниками. системи кожної конкретної країни. 16

Цікаві факти про нормативний договір: найпоширенішим джерелом права нормативний договір є саме у міжнародному праві; у конституційному праві нормативний договір у ролі джерела права притаманний державам із федеративним устроєм; найпоширенішим на сьогодні нормативним договором у правовій системі України є колективний договір, що укладається між роботодавцем і трудовим колективом. Підбиваючи підсумки, важливо зазначити, що нормативний договір є мультифункціональним і охоплює величезну кількість людських потреб. Його укладання сприяє узгодженню правил, розвитку співпраці та зміцненню взаємодії між учасниками. Нормативні договори не лише визначають права та обов'язки сторін, а й сприяють мирному вирішенню конфліктів, захисту прав людини. Він грає ключову роль у створенні стійкої правової бази для подальшого розвитку сучасного світу, сприяючи йому. Одним словом, без нормативних договорів важко уявити створення міжнародних (і не тільки) комунікацій в цілому. 17

СУДОВИЙ ПРЕЦЕДЕНТ ПРИКЛАД ДЛЯ УСІХ: ТОБІ, МЕНІ ТА СУДУ

Микола Максимук «Де-факто брат-близнюк судової практики, котрий виріс у дещо більше...» Напевно, краще почати з того, що ж таке взагалі цей судовий прецедент? Згідно з думкою Козюбри М.І. судовий прецедент – першочергово судове рішення у конкретній справі, у якій було сформульовано правило. Це правило в результаті стало зразком для цього або інших судів для вирішення аналогічних справ. Насправді, явище судового прецеденту більше притаманне англо- саксонській правовій системі, адже там воно є основним з джерел права і активно використовується при вирішенні справ. Але також прецедент інколи застосовується у романо-германському континентальному праві, хоча досить обмежено. Важливо зазначити, що прецедентне право – один зі шляхів, за допомогою якого ми маємо змогу інтегрувати українську правову систему у європейський правовий простір. Саме тому так важливо, аби практика Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ) застосовувалася в Україні. [2, c.162] 19

А, ВЗАГАЛІ, ЯК ВИНИК СУДОВИЙ ПРЕЦЕДЕНТ? ЗРОЗУМІЛО, ЩО У СУДАХ, АЛЕ ДЕ, А ВАЖЛИВІШЕ, КОЛИ САМЕ? На жаль, єдиної відповіді на це питання, до якого схиляються науковці- правники, немає. Єдине, де вперше можна прослідкувати існування прецеденту, це Закони царя Хаммурапі, де простежується існування рішень судів у ролі джерела права. Якщо розглядати у цій перспективі Україну, то першою такою згадкою є «Руська Правда». Найвищого ж розвитку прецедент набув у Великій Британії в епоху Середньовіччя. Зважаючи на консервативну природу цієї країні, тут були присутні застарілі звичаї, і один з них дозволяв судам переглядати уже прийняті рішення, що в свою чергу порушувало один з основних принципів судочинства – res juridicata. У зв’язку з цим було створено так званий суд справедливості – Канцлерський суд. Цей суд від імені короля на основі доктрини «королівської справедливості» переглядав справи «по совісті» та «по милосердю». Цей суд розглядав справи з погляду справедливого рішення відповідно до вимог часу, і у процесі засідання застарілі норми звичаю та закону могли бути відхилені аби винести справді справедливе рішення. «Іманентна властивість права, самі розумієте..» Таким чином суд створював інтерпретаційний прецедент, на підставі якого долалися прогалини у нормативному праві. 20

Ну.. ми розглянули як це відбувалось і відбувається за кордоном, але ж погодьтесь, цікаво також розуміти як використовується судовий прецедент у вітчизняному праві. В Україні, найчастіше у ролі судового прецеденту використовується судова практика ЄСПЛ. Але, аби уникнути непорозумінь, важливо розуміти, що судова практика даного суду не може існувати без Конвенції про захист прав людини й основоположних свобод (далі – Конвенція). Саме тому, під практикою ЄСПЛ, важливо розглядати рішення суду як допоміжне джерело права, яке, в свою чергу, підкріплює положення Конвенції – основного джерела права. Наприкінці, аби розбавити суху (майже) теорію, хочу навести приклади справді прецедентних судових рішень, які, in my humble opinion, є одними з найцікавіших. Наталія Михайленко проти України – (не)дієздатність у правовідносинах. Тютюнова бабуся – позитивізм та його недоліки. Лейла Шахін проти Туреччини – взаємозвʼязок права та релігії. 21

АДЖЕ НІЧОГО НЕ ОБМЕЖУЄТЬСЯ СУТО ТЕОРІЄЮ ПРАВОВА ПРАКТИКА

Аліна Орлюк «Правова практика – це мистецтво відродження закону в житті» Правова практика є одним із найцікавіших джерел права, адже вона охоплює сферу, де теоретичні принципи трансформуються у реальність, а юридичні норми застосовуються у конкретних ситуаціях. Її основними аспектами є відображення різних видів діяльності в галузі права, серед яких можна виокремити упорядкування нормативних актів, консультації юристів, участь у переговорах, вивчення правової практики, зміни чинного законодавства, тобто все те, що містить в собі практичне застосування юридичних норм. Сюди ж можна віднести судові рішення, що в силу свого контексту стають прецедентами, адже саме вони визначають подальші стандарти та напрямки для розвитку права. А також представництво сторін у суді, захист прав та інтересів клієнта тощо. 23

Безумовно, правова практика є неабияким важливим джерелом права, оскільки вона вплітає теоретичні принципи в реальний життєвий контекст. Зокрема, вона охоплює упорядкування нормативних актів, консультації юристів, участь у переговорах та вивчення правової практики. Судові рішення, які стають прецедентами, визначають стандарти для розвитку права. Додатково, представництво сторін у суді та захист прав клієнта додають важливості цьому аспекту. Хоча судову практику окремо виділяють у джерело права, деякі дослідники вважають її неодмінною складовою правової системи. 24

Сьогодні судову практику прийнято відокремлювати в окреме джерело права, проте деякі науковці та юристи все ще вважають її підмножиною правової. Очевидно, що під час реалізації, правові норми можуть змінюватися та відображати поведінку, відмінну від тієї, що першочергово зазначена в нормі. Але задля того, щоб така поведінка не була правопорушенням, вона має бути легітимована всіма суб’єктами правовідносин [2, с. 169]. Важливою рисою правової практики є її динамічність, адже саме так вона реагує на нові виклики та ситуації, розвиваючись разом із суспільством. Кожна справа, кожен нормативний акт – це новий крок у вдосконаленні права. Таким чином, як джерело права вона відображає соціокультурні та економічні зміни у суспільстві та його адаптивність до змін. Правова практика не лише показує, як теоретичні закони та положення оживають у реальному світі, але і є двигуном його розвитку. Її роль як джерела права у формуванні та функціонуванні всієї юриспруденції є надважливою та неоціненною! 25

СУДОВА ПРАКТИКА СВОБОДА, РІВНІСТЬ, БРАТЕРСТВО - ТУТ БЕЗ СУДУ НІЯК

Михайло Салій «Таке цікаве джерело права, як судова практика, виступає таким собі сірим кардиналом у загальній юридичній практиці» Суд та судова практика вкрай важлива, бо на ній ми бачимо пряме застосування правових надбань різних епох. Процеси та принципи розвивались еволюційно, чим зараз ми можемо користуватись на практиці. ЩО Ж ВОНО ТАКЕ? ЧОМУ РОЛЬ ЦЬОГО ДЖЕРЕЛА ДОСИТЬ ЧАСТО СПРИЙМАЄТЬСЯ НЕ НАСТІЛЬКИ ВАЖЛИВОЮ У ПОРІВНЯННІ З ІНШИМИ? Потрібно розібратися, що таке судова практика. Як стверджує Козюбра М. І., судова практика – це діяльність судів при вирішенні судових справ, керуючись традиційними нормами права. Якщо судовий прецедент має на меті створити формулу для рішень схожих справ, то судова практика є більш гнучкою конструкцією. 27

НА ПРАКТИЦІ ПРО ПРАКТИКУ Але важливо зауважити, що сама судова практика є вторинним джерелом, тобто тим, що засновується на інших. Основним джерелом, яким користується судова практика, є існуючі принципи права, які були легітимізовані з огляду на традиції конкретної правової системи. Таким чином створюється і вищезгаданий судовий прецедент. Отож, ми визначили, що судова практика використовує інші джерела для прямого застосування, а також застосовується як допоміжне джерело. На підтвердження цього можна привести приклад рішення Конституційного суду, що саме по собі є судовою практикою, але сама практика виступає лише як вимушена дія та рішення на основі Конституції та норм права. Така ж ситуація й у практиці міжнародних судів. До прикладу, практика ЄСПЛ заснована на Конвенції з прав людини. І сама судова практика вищих судів може застосовуватись як допоміжне джерело для нижчих інстанцій на рівні з іншими ліквідними джерелами в конкретній ситуації. 28

Чи не однією з найважливіших практик суду є роз’яснення та трактування певних термінів та класифікації справи. Але, на думку Козюбри М. І., така практика не може вважатись джерелом, оскільки виконує інформативно- орієнтаційну функцію в окремих ситуаціях, що загалом допомагає краще зрозуміти саму справу. Підбиваючи підсумки, хочу сказати, що судова практика вкрай важлива не тільки як джерело. Вона зайняла своє місце у юридичній практиці, окрім того є надзвичайно важливою для дотримання принципів права, що традиційно вважаються константою. 29

ЗАГАЛЬНІ ПРИНЦИПИ ПРАВА ВИ КОЛИ-НЕБУДЬ ЗАДУМУВАЛИСЯ, ЩО ТАКЕ ПРИНЦИПИ?

Марина Опанащук Чи всі судові рішення виносяться виключно на підставі чинного законодавства, чи норм Конституції? Хотілось би надати риторичну відповідь “ні”, проте відразу виникає питання “чому”. Річ у тім, що зведення всієї діяльності судді до застосування раніше прийнятих законотворцем норм, безсумнівно, призводить до позитивістського підходу розуміння права та правової системи загалом. Проте основна проблема полягає у тому, що писаний закон не може охопити всі можливі ситуації, з якими ми, ймовірно, прийдемо до суду. Саме тут нам на допомогу приходять загальні принципи права - найбільш загальні вимоги, що уособлюють суспільні цінності. Вони, як основні засади правотворчості, “добудовують” право та надають йому характерний аксіологічний вимір. Варто також пам’ятати, що природа загальних принципів права походить не з нормативно-державного волевиявлення, тобто із законодавчої чи судової влади, а є результатом людської комунікації. «Брутальний позитивізм не є рішенням всіх проблем» 31

Загальні принципи права використовують у правотворчості не лише в межах національної правової системи, а ще й у міжнародному праві. Це зазвичай значно пов’язано з проблемою “non liquet” - відсутність договору, або звичаєвої норми, яка могла бути використана для врегулювання правових відносин. Таким чином, загальні принципи права допомагають перевести усні правила в площину писаного, позитивного права. Прикладом цього є славнозвісний Нюрберзький процес. Обвинувачені діяли в межах свого писаного, націонаонального закону, проте він абсолютно суперечив принципам гуманізму, розумності тощо. «Вигоди – на годину, принципи – на століття» (с) Генрі Ворд Бічер 32

Загальні принципи права відіграють неабияку роль у правозастосовній діяльності. Вони допомагають інтерпретувати норми, коли йдеться про їхнє тлумачення, то найбільш обґрунтованим варіантом норми буде той, який узгоджується, зокрема, із загальними принципами права, а не суперечить ним. Також загальні принципи права можуть стати підставою для перегляду законодавчих актів. Приклад цьому - рішення Конституційного Суду України про призначення судом більш м’якого покарання від 02.11.2004,№15-рп/2004. Цікавою функцією загальних принципів права є подолання прогалин у праві. Їхнє застосування вкрай рідко використовується при здійсненні правосуддя, адже більшість випадків, які необхідно врегулювати, вже мають регламентовану норму. Проте без загальних принципів права (і у деяких ситуаціях - галузевих принципів права) неможливо правильно застосовувати аналогію права - один з способів подолання прогалин у прав та законодавстві, який передбачає розгляд та вирішення правового спору на основі загальних принципів права. 33

ПРАВОВА ДОКТРИНА АБО ЗБІЛЬШУВАНЕ СКЛО ПРАВОВОЇ ВЕЛИЧІ

Правова доктрина вважається одним з найавторитетніших джерел права, але неодноразово серед правознавців виникали думки про неактуальність та застарілість подібного джерела права. Чому ж, не дивлячись на певний скептицизм стосовно джерела права, що виникло у Стародавньому Римі на основі робіт Ульпіана, правова доктрина досі є невіддільною Дацюк Вероніка частиною джерел права? 35

Правова доктрина займає нішу оцінного аналізу, що систематизує загальні традиції та практику певної правової системи у визначений період часу, та складається найвидатнішими правниками-науковцями. Але зводити функцію правової доктрини виключно до оцінки наявного, абсолютно знецінюючи її творчу практику, буде грубою позитивістською помилкою. Правова доктрина формує ідеальний образ права, до якого потрібно дійти завдяки дотриманню засад даної доктрини, тобто є наріжним каменем при формуванні правничого аналізу та мислення [6, с. 28]. Правова доктрина також має поділ на певні види, які відображають її зміст та призначення. Загальна правова доктрина є носієм всіх розробок і засад галузевих правових доктрин. Саме в основі загальної правової доктрини лежить аналіз ситуації у певній правовій системі, у той час, коли часткові правові доктрини звертають увагу на галузі права та глибше занурюються в їхній розвиток і особливості у правових системах. Особливістю часткових правових доктрин є те, що на їхній основі згодом відбувається формування відокремленої галузі права, що також підтверджує важливість правової доктрини як джерела права. Але не варто робити висновок, що часткова правова доктрина є важливішим джерелом права ніж загальна правова доктрина, оскільки всі часткові правові доктрини базуються та загальній правовій доктрині певної правової системи [6, с. 29]. 36

Водночас правова доктрина не претендує на звання єдиного важливого джерела права. Важко сперечатись, що саме правова доктрина є підґрунтям для прийняття певного судового прецеденту чи прийняття певного нормативного акту, але заразом правова доктрина залишається певним некодифікованим фундаментом та базою для визнаних джерел права [6; 30]. Але чи так важлива кодифікація правової доктрини для її використання та дотримання? На мій погляд, правова доктрина залишається важливим джерелом права із зазначеними ознаками, напрямками на розвиток, навіть без фіксації її положень у будь-якому нормативно-правовому акті або законі, оскільки вона також націлена на практичний характер вирішення судових справ. На зображення впливу правової доктрини як джерела права на (правову) практику, найбільш влучним буде розглянути країни, де панівним соціальним регулятором є релігія. Одним з прикладів є юдейське право, що, під час свого формування, формувалося лише на вченнях богословів, які займали тоді роль і суддів, і нормотворців. Зараз же, беручи до розгляду мусульманські країни, ми можемо також сказати, що правова доктрина є невідчужуваним джерелом права. Іджма – одне з найважливіших джерел мусульманського права, що становить собою правову доктрину ще за часів пророка Мухаммеда та, при перебігу судової процедури, стоїть вище ніж Коран [2, с. 165]. Беручи до уваги все, що було зазначено мною вище, я можу зробити висновок, що позиція про застарілість та неактуальність правової доктрини як джерела права є некоректною та неаргументованою, оскільки саме правова доктрина є основою для виникнення інших джерел права та є своєрідним мотиватором для розвитку права. 37

Канонічне право ЄДИНИЙ ТА НЕПОРУШНИЙ КАНОН ПРАВА - ЦЕ ПОВАГА ДО ЛЮДСЬКОЇ ГІДНОСТІ

Коротченко Дар’я Отож, нині існує багато думок, що канонічне право застаріло, що у світській державі канонічне право не має сенсу, що воно є вузьким поняттям, яке розв’язує питання лише церкви як специфічної та певним чином закритої організації, тому не може слугувати повноцінним джерелом права. У цій статті я намагатимусь довести зворотнє. 39

Почнемо, мабуть, з базового визначення: «канонічне право – це сукупність норм, які регулюють церковні відносини, як внутрішні, так і зовнішні, та включає в себе всі існуючі джерела церковного права» [2, c. 167]. Перш ніж почати доводити цінність цього джерела, хочеться зробити заувагу: канонічне право та церковне право – це не одне й те ж. Канонічне право створюється тільки церквою та стосується не тільки церковних правовідносин, а й тих, що в Середні віки становили предмет канонічного права (спойлер: майже все). Церковне ж право може створюватись і державою, у тому числі, але регулювати виключно церковні правовідносини. Щось пригадується? Середньовіччя, церква, християнство, можливо, Священна Римська імперія? Для зручності маємо досить умовно розділити канонічне право на два періоди. Перший – децентралізований, хаотичний, від моменту появи християнства до Папської революції; другий – сама Папська революція. Метою революції було верховенство церкви, у тому числі Папи, над світською владою. Варто зазначити, що ця подія змінила уявлення про те, що релігійна організація має підкорюватись суверенній владі держави. Папа видавав закони, церква їх тлумачила. У результаті Папської революції церква стала особливим політико- правовим утворенням у Європі, після якої жодна релігійна організація не змогла набути такого потужного статусу. 40

Церква набула багатьох ознак держави й оголосила себе незалежною, публічною та ієрархічною владою. Канонічне право, яке на той момент було головним, ґрунтувалось, до речі, саме на праві римському як на взірцеві ідеального. Цей період не пройшов без сліду. Дуже багато інститутів власності, спадкування й договорів перекочувало з римського права у канонічне, а з канонічного в сучасне. Наприклад, Цивільний кодекс Греції в положеннях, які стосуються сімейного права, закріпив багато канонів грецької православної церкви (юридичне оформлення інституту заручення, до прикладу). Варто зазначити, що у канонічному праві можна виразно побачити і правову доктрину, і судову практику, і правовий звичай, і нормативно-правовий акт. Це пояснюється тим, що у своєму поступовому розвитку канонічне та світське право запозичували одне в одного різноманітні прийоми і способи закріплення правових норм [2, c. 168]. Попри те, що зараз у світській державі канонічне право не має прямого впливу, але опосередковано – воно завжди є. Віра - складова будь-якого права, тому вона є вагомим аргументом для будь-якого реформаторства у сфері світської влади. Для того, аби зрозуміти усю цінність канонічного права, треба лише звернутись до історії та провести певні паралелі із сьогоденням, після чого стане зрозуміло, що догмати канонічного права втілені та працюють там, де ми не очікуємо або не здогадуємось. 41

М’ЯКЕ ПРАВО М’ЯКІСТЬ НЕ ДОРІВНЮЄ СЛАБКОСТІ

Не так давно, як у казках, а точніше, у 70-х роках XX століття з’явився у міжнародній практиці такий цікавий феномен, якому згодом, за час його розвитку, дали назву «м’яке право». Визначенням цього поняття є «система правил поведінки, які закріпленні в документах, що не пов’язані юридично обов’язковою силою як такою». [1, c. 28] В цілому, наочними відображеннями м’якого права є резолюції міжнародних організацій і конференцій, політичні домовленості, рекомендації парламентської Асамблеї ради Європи,”стандарти Ради Європи з прав людини” opinion в ЄС та резолюції ООН. Мельник Тетяна У деяких читачів одразу ж виникне така ж недовіра до цього явища як і у автора статті та почнуть поставати питання: Навіщо взагалі такий конструкт, якщо його легко можна не брати до уваги та просто робити, що заманеться? А, може, цей феномен є першою ознакою послаблення західних міжнародних структур та близького приходу чогось нового? 43

Мушу Вас або розчарувати, або запевнити: нічого не розвалюється. Та й взагалі, не все так однозначно. М’яке право дійсно внесло новизну в міжнародну юридичну практику, ламаючи одне з основних ознак джерела права, а саме про їх загальну обов’язковість, що дає деяким науковцям підстави думати про м’яке право, як лише про «передправо» тобто те, що саме по собі нічого не важить, а є лише додатком, наприклад, якась постанова, яка потім увійде у закон «жорсткого права». Але це велика помилка. Недотримання норм м’якого права несе свої наслідки, такі як соціальний вплив, авторитетний тиск, а також серйозні репутаційні втрати, може навіть призвести до санкціонування певної організації або держави. Також зауважте, хто найчастіше видає норми м’якого права? Правильно, сильні, економічно та соціально розвинуті держави. Тобто держави менш розвинуті добровільно погоджуються на дотримання рекомендацій або резолюцій, через привабливість ідеї співпраці з державою сильнішою, амбіції колись до неї дорівнятись. Можна одразу ж провести паралелі з «м’якою силою» - Ви наче нічого примусово не зробили, але створили такі умови та комунікацію, що інші вже роблять все самостійно. Тепер на наше питання на початку є відповідь: ні, цей феномен є ознакою посилення цих структур. 44

Чому ж тоді «м’яке право» - продукт не політичний ? Безперечно, у м’якому праві можна знайти декілька політичних ознак, адже міжнародне право передовсім функціонує в політиці(Рада Європи – політична організація, так само як і ЄС, ООН), але так само воно має ознаки й моральні, і культурні й соціоекономічні. Все тому, що м’яке право як джерело права є соціальним регулятором і підлаштовується відповідно до суспільства, а в даному контексті до міжнародних настроїв. М’яке право визначає норми, принципи та стандарти, що регулюють поведінку держав, міжнародних організацій та інших суб'єктів міжнародного права. Оскільки ми поки що не маємо громадян планети Земля, на яких би це право впливало безпосередньо(і тоді б перестало бути м’яким, скоріш за все), воно є більш політизованим, бо приймається професіоналами з різних куточків світу. Підбиваючи підсумки, скажу, що «м’яке право» - річ не лише юридична, але й цікава, і його розвиток напряму показує звичайним спостерігачам розвиток як суспільства в цілому, так і конкретного індивіда. 45

КОРПОРАТИВНІ НОРМИ СПІВПРАЦЯ БЕЗ НИХ СХОЖА НА ХАОС

Один з напрямів розвитку правової системи передбачає делегування громадським організаціям та об'єднанням громадян повноважень здійснення корпоративної нормотворчості. Шпаківська Анна Це означає, що держава надає їм можливість розробляти та ухвалювати відповідні корпоративні акти та норми. 47

Тоді що ж таке корпоративні норми? Це правила поведінки, які прийняті для регулювання відносин усередині певної корпорації між її членами, а також зовнішніх відносин такої корпорації та її членів з іншими суб’єктами правовідносин. Таким чином норми виражають інтереси громадян і ̈ забезпечують життєдіяльність та ефективність функціонування організації як єдиного суб’єкта права. Норми можуть бути закріплені в статутах, правилах, кодексах. А корпораціями можуть виступати церкви, університети, кооперативи, акціонерні товариства тощо. Яскравим прикладом застосування корпоративних норм є спортивне право, норми якого формуються різноманітними міжнародними спортивними федераціями. Правила гри, проведення змагань, суддівство отримують визнання та підтримку як на національному, так і на міжнаціональному рівні в правових системах. 48

Корпоративні норми не просто виконують роль джерела права, а також отримують свою подальшу легітимацію під час їх застосування, наприклад, під час судового вирішення конфліктів у корпоративній сфері. Такі рішення у справах є обов'язковими для всіх сторін і забезпечуються підтримкою держави. Це дозволяє вважати, що як самі нормативні акти корпорації, так і прийняті відповідно до них рішення мають юридичну силу. У наш час в епоху глобалізації такі норми виходять за межі національних правових систем, регулюючи корпоративні відносини на транснаціональному рівні у різних юрисдикціях, тим самим доводячи свою актуальність як джерела права. Наприклад, корпоративні норми є стрижнем діяльності всіх підрозділів в таких великих транснаціональних корпораціях як SWIFT, Johnson&Johnson, Nestle тощо. 49

Отож, ви можете запитати нас: Яке джерело права є пріоритетним? На яке варто орієнтуватися найбільше? Відповідь проста - жодне з них не є головним. Якщо порівняти право з організмом людини, то джерела права - це його внутрішні органи: печінка, легені, нирки. Ви можете прожити без певного елемента, але чи буде такий організм функціонувати повноцінно, з розкриттям усього його потенціалу? Навряд. Право - це динамічне явище, яке у своїй основі має людину як найважливішу цінність. Допоки суспільство існує, доти й змінюється право, яке слугує саме задоволенню потреб цього суспільства. У різні періоди розвитку людства різні джерела права були панівними: печерні люди керувались звичаєм, у Середні Віки на коні було канонічне право, у часи Другої світової панували сухі нормативні акти. Нині королями джерел є судовий прецедент (англо-саксонська система) та нормативний акт (германо-романська) разом з нормативними договорами, що у процесах глобалізації є надважливими. Але вся чарівність права в тому, що ми не знаємо, як розвиватимуться події далі. Важливим є те, що ці джерела лише доповнюють один одного та важливі кожен у своєму прояві, який допомагає праву розвиватись Можливо, зараз людство творить нове джерело? 50

Джерела (вже не права) 1. Гришина Н. В. Поняття та ознаки “мʼякого права”: загальнотеоретичний контекст./Гришина Н. В.//Юридичний науковий електронний журнал. - 2022. - №6. - с. 26-30 2.Загальна теорія права: Підручник / За заг. ред. М. І. Козюбри. – К.: Ваіте, 2015. – 392 с. 3. Козюбра М. І. Принципи права: методологічні підходи до розуміння природи та класифікації в умовах сучасних глобалізаційних трансформацій / М. І. Козюбра // Право України : юридичний журнал. - 2017. - Вип. 11.- С. 142-164. 4.Погребняк С. Загальні принципи права як джерело права / Погребняк С. // Вісник академії правових наук України. - 2011. -№1(64). - с. 14-25. 5. Рагуліна К. А. Нормативний договір як особлива форма існування правових норм/ Рагуліна К. А.//Державне будівництво та місцеве самоврядування. - 2015. -№29. - с. 180-181 6. Семеніхін І. В., Правова доктрина: поняття, ознаки, структура/ Семеніхін І. В. // Теорія та історія держави і права. Конституційне право. - 2016. - С. 26-36. 7. Цюприк В. І. Правовий звичай як джерело права в сучасній системі права: теоретико-правовий аналіз / В. І. Цюприк // Часопис Київського університету права. - 2018. - № 1. - С. 306-310.

Для мене не важливо, на чиєму боці сила; важливо те, на чиєму боці право. В. Гюго Vivere militare est - Жити - значить боротися. Призначенням права є сутність: чесно жити, не шкодити іншому, кожному надавати своє. Ульпіан