За правовою системою України допускається можливість застосування звичаю, наприклад, у цивільних відносинах за умови, що він не буде суперечити нормам законодавства. У Цивільному кодексі України статтею 7 передбачено, що цивільні відносини можуть регулюватися звичаєм, зокрема звичаєм ділового обороту. Також правовий звичай закріплюється у сімейному праві: у Сімейному кодексі України у статті 11 зафіксовано, що при вирішенні сімейного спору суд може врахувати місцевий звичай за заявою, якщо він не суперечить законодавству, а стаття 146 стверджує, що дитині може бути дано не більше двох імен, якщо інше не випливає зі звичаю національної меншини, до якої належать батьки. Наостанок хотіла б наголосити на тому, що правовий звичай має свої недоліки, зокрема його стабільність, консервативність. Він не змінюється з часом, є сталим, тому часто застаріває і не може підлаштуватися під динамічні зміни суспільного життя, поступово втрачає реальний зв'язок з відносинами між людьми. Однак стверджувати, що правовий звичай втрачає своє значення, немає сенсу, оскільки він залишається одним з найважливіших і найпоширеніших у використанні джерел права, тож уявити сучасну правову систему без впливу правового звичаю справді неможливо. 13