Церква набула багатьох ознак держави й оголосила себе незалежною, публічною та ієрархічною владою. Канонічне право, яке на той момент було головним, ґрунтувалось, до речі, саме на праві римському як на взірцеві ідеального. Цей період не пройшов без сліду. Дуже багато інститутів власності, спадкування й договорів перекочувало з римського права у канонічне, а з канонічного в сучасне. Наприклад, Цивільний кодекс Греції в положеннях, які стосуються сімейного права, закріпив багато канонів грецької православної церкви (юридичне оформлення інституту заручення, до прикладу). Варто зазначити, що у канонічному праві можна виразно побачити і правову доктрину, і судову практику, і правовий звичай, і нормативно-правовий акт. Це пояснюється тим, що у своєму поступовому розвитку канонічне та світське право запозичували одне в одного різноманітні прийоми і способи закріплення правових норм [2, c. 168]. Попри те, що зараз у світській державі канонічне право не має прямого впливу, але опосередковано – воно завжди є. Віра - складова будь-якого права, тому вона є вагомим аргументом для будь-якого реформаторства у сфері світської влади. Для того, аби зрозуміти усю цінність канонічного права, треба лише звернутись до історії та провести певні паралелі із сьогоденням, після чого стане зрозуміло, що догмати канонічного права втілені та працюють там, де ми не очікуємо або не здогадуємось. 41