Почнемо, мабуть, з базового визначення: «канонічне право – це сукупність норм, які регулюють церковні відносини, як внутрішні, так і зовнішні, та включає в себе всі існуючі джерела церковного права» [2, c. 167]. Перш ніж почати доводити цінність цього джерела, хочеться зробити заувагу: канонічне право та церковне право – це не одне й те ж. Канонічне право створюється тільки церквою та стосується не тільки церковних правовідносин, а й тих, що в Середні віки становили предмет канонічного права (спойлер: майже все). Церковне ж право може створюватись і державою, у тому числі, але регулювати виключно церковні правовідносини. Щось пригадується? Середньовіччя, церква, християнство, можливо, Священна Римська імперія? Для зручності маємо досить умовно розділити канонічне право на два періоди. Перший – децентралізований, хаотичний, від моменту появи християнства до Папської революції; другий – сама Папська революція. Метою революції було верховенство церкви, у тому числі Папи, над світською владою. Варто зазначити, що ця подія змінила уявлення про те, що релігійна організація має підкорюватись суверенній владі держави. Папа видавав закони, церква їх тлумачила. У результаті Папської революції церква стала особливим політико- правовим утворенням у Європі, після якої жодна релігійна організація не змогла набути такого потужного статусу. 40