Сьогодні судову практику прийнято відокремлювати в окреме джерело права, проте деякі науковці та юристи все ще вважають її підмножиною правової. Очевидно, що під час реалізації, правові норми можуть змінюватися та відображати поведінку, відмінну від тієї, що першочергово зазначена в нормі. Але задля того, щоб така поведінка не була правопорушенням, вона має бути легітимована всіма суб’єктами правовідносин [2, с. 169]. Важливою рисою правової практики є її динамічність, адже саме так вона реагує на нові виклики та ситуації, розвиваючись разом із суспільством. Кожна справа, кожен нормативний акт – це новий крок у вдосконаленні права. Таким чином, як джерело права вона відображає соціокультурні та економічні зміни у суспільстві та його адаптивність до змін. Правова практика не лише показує, як теоретичні закони та положення оживають у реальному світі, але і є двигуном його розвитку. Її роль як джерела права у формуванні та функціонуванні всієї юриспруденції є надважливою та неоціненною! 25