Водночас правова доктрина не претендує на звання єдиного важливого джерела права. Важко сперечатись, що саме правова доктрина є підґрунтям для прийняття певного судового прецеденту чи прийняття певного нормативного акту, але заразом правова доктрина залишається певним некодифікованим фундаментом та базою для визнаних джерел права [6; 30]. Але чи так важлива кодифікація правової доктрини для її використання та дотримання? На мій погляд, правова доктрина залишається важливим джерелом права із зазначеними ознаками, напрямками на розвиток, навіть без фіксації її положень у будь-якому нормативно-правовому акті або законі, оскільки вона також націлена на практичний характер вирішення судових справ. На зображення впливу правової доктрини як джерела права на (правову) практику, найбільш влучним буде розглянути країни, де панівним соціальним регулятором є релігія. Одним з прикладів є юдейське право, що, під час свого формування, формувалося лише на вченнях богословів, які займали тоді роль і суддів, і нормотворців. Зараз же, беручи до розгляду мусульманські країни, ми можемо також сказати, що правова доктрина є невідчужуваним джерелом права. Іджма – одне з найважливіших джерел мусульманського права, що становить собою правову доктрину ще за часів пророка Мухаммеда та, при перебігу судової процедури, стоїть вище ніж Коран [2, с. 165]. Беручи до уваги все, що було зазначено мною вище, я можу зробити висновок, що позиція про застарілість та неактуальність правової доктрини як джерела права є некоректною та неаргументованою, оскільки саме правова доктрина є основою для виникнення інших джерел права та є своєрідним мотиватором для розвитку права. 37