Тепер пропоную перейти до одного з найдавніших джерел права – правовий звичай. Він визнається споконвіку і загалом не характеризується ясністю, оскільки його можна ідентифікувати як стійке правило поведінки, що за своєю природою є стихійним. Варто одразу зазначити різницю між простим звичаєм та правовим - правовий має загальнообов’язковий характер, тим часом як загальний звичай є добровільним. Карнаухова Марія Для кращого розуміння цього явища розглянемо його ознаки, які визначає доктор юридичних наук М. І. Козюбра: • правовий звичай стає правилом внаслідок повторюваної поведінки людей в однакових умовах; • він часто письмово не закріплений і передається в усній формі від покоління до покоління; • звичай є результатом історичного, культурного розвитку суспільства, його традицій; • усна форма існування передбачає відсутність чіткості у формулюванні [2, с. 156]. Потрібно пам’ятати, що не кожне звичаєве правило поведінки автоматично є правовим. Для набуття такої характеристики звичай повинен передбачати певні права та обов’язки сторін, формувати правовідносини, бути визнаний як правовий судовою практикою. Завдяки правовому звичаю фізична особа може вимагати виконання конкретних дій, передбачених цим джерелом права. 11