Оноре Дом'є, "Три адвокати розмовляють" Микола Іванович Козюбра переконливо аргументує, що правотворча діяльність судів не зводиться лише до таких форм, як судовий прецедент чи роз'яснення вищих судових інстанцій. Вона виявляється і в процесі тлумачення конституції, законів та інших нормативних актів, коли суд, спираючись на загальні принципи права та інші правові цінності, надає їм змістовно нового значення, адаптуючи до сучасних умов. Автор слушно зазначає, що навіть класичне уявлення про тлумачення як «виявлення намірів волі конституцієдавця чи законодавця» є дещо спрощеним і не враховує множинності можливих концепцій «смислу» правового тексту. Окремо слід відзначити ґрунтовний аналіз автором меж судової правотворчої дискреції. Автор вказує, що, попри іманентність правотворчої функції судам, остання не може виходити за певні межі. Так, судова правотворчість не може порушувати єдності правової системи, має узгоджуватися із загальними цілями права та конституційними цінностями. Крім того, вона не повинна призводити до надмірного звуження змісту та обсягу прав і свобод людини, а також до створення нових складів правопорушень чи встановлення санкцій за них, оскільки це є прерогативою законодавця. Важливим внеском статті є критичний аналіз поширених у вітчизняному правознавстві підходів до розуміння природи судової правотворчості. Микола Іванович слушно зазначає, що, на відміну від західного правознавства, де спостерігається тенденція до поступового зближення позицій учасників дискусій щодо активної ролі суду у процесі правотворення, у вітчизняній науці все ще зберігаються діаметрально протилежні позиції - від беззастережного визнання судової правотворчості до її категоричного заперечення. 86