Е. фон Стегеманн, “Портрет Канта” Микола Іванович виокремлює декілька причин конституційного ідеалізму, серед яких варто відзначити традиційний прагматичний підхід до права як засобу, що приводить у вир політичного життя владу, та підвищення значення конституційних форм у країнах Заходу, що дозволяє ставити питання про відносну самостійність правового виміру в процесі інтеграції. Вдало та чітко автор зазначає хибність вказаного твердження, адже право ніколи не розвивалося ізольовано та окремо. Чимало чинників мали вагомий вплив на його становлення. Якщо ми вже говоримо про Захід, то варто усвідомлювати той факт, що європейські країни пройшли тернистий шлях становлення, на якому зараз перебуваємо і ми. Проте механічно перенести їхні здобутки в наше суспільство, попри те, яким воно було на момент написання роботи, та попри те, яким воно є зараз, є завданням марним та ілюзорним, або ж, як зазначає сам професор, «конституційним романтизмом» і, як вже було вказано на початку, цей приклад стосується введення конституційної реформи. Безсумнівно, зі слів Миколи Івановича, тогочасна політична реформа 2004 р. не мала супроводжуватися радикальною зміною Конституції України, адже чимало положень та ідей можна було реалізувати в межах чинного закону, а певні суперечності та не зовсім чіткі формулювання можна було усунути шляхом тлумачення, що здійснив би Конституційний Суд України. Натомість тогочасний законодавець вирішує робити по-своєму, порушуючи процедуру розгляду, передбачену Конституцією, приймаючи своєрідний «закон 2222» у пакеті, ігноруючи негативні риси парламентського правління в умовах нестійкого демократизму. Передбачувано, що така ідея закінчується поразкою та призводить до більш згубних наслідків, серед яких спотворене сприйняття повноважень президента згідно з президентсько-парламентською формою правління. Але професор вдало зазначає, що це не є виключно наслідком надмірності, що була зафіксована в Конституції. 42