Неможливо уявити собі верховенство права без принципу розподілу влади. Автор вказує на засоби, завдяки яким досягається розподіл влади. Це і фіксація у Конституції спеціалізації органів законодавчої, виконавчої та судової влади, розподіл компетенції між ними, і закріплення особливостей у формуванні названих органів, і встановлення системи «стримувань і противаг», що допомагає нейтралізувати та стримати дії якоїсь із гілок влади. Микола Іванович доводить, що розподіл влади є лише умовним та може спричинити певні проблеми в державах з парламентською та змішаною формами правління. Також варто акцентувати на сучасному стані справ в українській державі та аналізі конституційної реформи, що пов’язана із сумнозвісним «законом 2222» і прийняттям Закону України «Про Кабінет Міністрів України». Обмеження дискреційних повноважень є важливою складовою верховенства права, яка обмежує можливість посадових осіб діяти на власний розсуд. Сутнісний зміст цієї складової пов’язаний з обов’язком держави та її органів діяти таким чином, аби забезпечувати права та свободи людини. Якщо йдеться про позитивну форму, то принцип обмеження дискреційних повноважень вимагає формулювання правового закону. Автор наводить влучну цитату з рішення Європейського суду з прав людини: «закон може передбачати дискреційні повноваження за умови, що такі повноваження і спосіб їхнього здійснення вказані з достатньою ясністю для того, щоб із врахуванням правомірності мети цих заходів забезпечити індивіду адекватний захист від свавільного втручання влади». А. Лоренцетті, 27 “Ефекти доброго врядування в місті”