“Галілео Галілей на суді інквізиції в Римі”, 1633 рік По-третє, надзвичайно суттєвим питанням статті залишаються перспективи застосування судового прецеденту в системі джерел права України у зв'язку зі вступом України до Ради Європи та ратифікацією нею Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Став необхідним процес не тільки корекції певних складових законодавства, а і зміни правової свідомості та культури суспільства загалом, але, на жаль, зрушення хоч і відбуваються, та все ж доволі повільно. Микола Іванович стверджує, що питання застосування рішень Європейського суду з прав людини є складнішим. У вітчизняному правовому полі домінувала думка, що такі рішення не є зобов'язальними, якщо держава не є відповідачем у конкретній справі. Автор критикує таку позицію і характеризує її як спрощену, оскільки Конвенція не є просто набором норм про права людини, який існує сам по собі. Вона існує в тому вигляді, в якому її застосовує Суд, тож і тлумачення ним положень Конвенції у вигляді рішень повинні сприйматися і враховуватися національною практикою. Протилежна поведінка суперечить міжнародним зобов'язанням України, які вона взяла на себе внаслідок ратифікації Конвенції та Протоколів до неї. 12