В окремій думці також помічається, що відповідно до Конституції України до винесення обвинувального вироку суду та набрання ним законної сили особа не може вважатися притягнутою до кримінальної відповідальності, тож рішення суду визнати пред'явлення депутату обвинувачення у вчиненні злочину моментом притягнення цієї особи до відповідальності не здається вже таким переконливим. По-друге, в окремій думці порушується питання доречності використання історичного аналізу правових норм, які регулювали питання депутатської недоторканності. Зазначені в рішенні закони були прийняті до чинної Конституції України, у зв'язку з чим для використання в рішеннях Суду вони повинні бути приведені у відповідність до Конституції. До того ж Микола Іванович дуже доречно зазначає, що варто використовувати як аргументи не думки чи позиції творців Конституції України, а те, що передбачає сама Конституція, якою є її воля в цілому. Ж.-М. Натьє, “Справедливість, що карає несправедливість” З Основного Закону випливає те, що тільки суд приймає рішення про застосування до особи конкретних заходів примусового характеру, тож логічним висновком в окремій думці постає твердження, що "... згода Верховної Ради України на притягнення народного депутата України до кримінальної відповідальності має бути одержана не до пред'явлення йому обвинувачення, а перед направленням прокурором справи до суду...". По-третє, Микола Іванович доповнює положення про те, що депутатська недоторканність не є особистим привілеєм, твердженням, що вона також не є і виключно індивідуальним правом народного депутата України. 76