Наступне питання, яке розкриває Микола Іванович, є неймовірно актуальним у вирі подій, що відбулися в Україні з 2014 до 2024 року. Тут хочеться зазначити, що світ побачив цю статтю у 2008 році, але вона, за своєю суттю, стала передбаченням та засторогою. Звертаючись до духу права, автор зазначає про «автохтонну традиційну українську правову культуру» та шляхи її пошуку і відновлення. Дійсно, попри універсальну природу права та його всеосяжність, воно може розвиватись лише еволюційно в різних куточках світу, а оскільки різні країни у різні часи мали неоднаковий розвиток, то не дивно, що кожна з них має свою унікальну правосвідомість. Говорячи про Україну, досить важко визначити, які саме риси притаманні виключно нашій правовій культурі. Ба більше, важко відділити, де взагалі межі між нашою свідомістю та іншими, під впливом яких досить довгий час перебувала Україна. Це і Візантія, і росія, і Польща, і колишня Австро-Угорська імперія, і радянський союз. Очевидно, що намагатись шукати свій повністю новий шлях в умовах сучасного світу – неможливо. Для цього довелось би повністю провести водорозділ між українською та, до прикладу, радянською правосвідомістю, що, об’єктивно, не є можливим через ті забобони, які досі носять у собі ті, хто зазнали тоталітарної пропаганди. Ми можемо припустити та знайти певні риси української правосвідомості, які простежуються через століття: любов до свободи, бажання справедливості, добросовісність та інші. Але нині ми повинні усвідомлювати, що ці риси – частина нашого спадку та коду, який ми маємо плекати та оберігати. Але водночас із цим нам залишився радянський код, який дуже сильно хотілось би прибрати повністю й одразу, але це слід робити впевнено й поступово, бо довга «зачистка» та пошуки можуть призвести до нашого відставання від загальносвітових правових процесів, що негативно вплине на все суспільство. У таких умовах перед нами постає два вектори розвитку, які Микола Іванович називає «малоросіїзація» та «європеїзація». Окрім правових векторів розвитку, тут чітко простежуються і політичні, які призвели до Революції гідності у 2014 році. Пан Козюбра дуже тонко відчув, що право має нерозривний зв’язок із суспільством, і багато в чому через право можна прослідкувати подальший розвиток суспільства. У праці він зазначає, що «малоросіїзація» української правової системи неминуче призведе до її поглинання російською правовою системою, коли українська втратить свою самостійність і самодостатність, перетворюючись на регіональне доповнення. Одразу ж Микола Іванович спростовує теорію єдиної євразійської правової системи та «триєдиного російського народу». Неймовірно, чи не так? 70