Неймовірно актуальною та важливою в умовах сьогодення є ще одна стаття Миколи Івановича Козюбри, яка має назву «Дихотомія букви і духу права: виникнення проблеми, її аспекти та напрями вирішення». Ця праця охоплює досить широке коло питань, пов’язаних не лише із буквою та духом, але й з можливим вектором розвитку саме вітчизняної юриспруденції. Починаючи статтю з невеликого історичного екскурсу, Микола Іванович слушно зазначає, що суперечності між буквою й духом права розпочались, коли право почало відтворюватись у письмовій формі. Вже на цьому можна зупинитись та акцентувати, що право не тотожне закону, до чого неодноразово повертатиметься автор. Право, народжене вільним духом суспільства, є феноменом унормованої свободи, тому досить довгий час воно існувало синкретично, разом зі звичаями та релігією. Письмового відтворення право почало набувати, аби стати гарантом безпеки та стабільності. На початках це було лише прерогативою обраних – жерців, вождів, а вже згодом державної влади. Перші конфлікти між буквою і духом, як зазначає Микола Іванович, були спричинені тим, що буква права, що прагне визначеності, стабільності й безпеки суспільних відносин, була протиставлена духу права, що забезпечує його гнучкість, динамізм. Очевидною є істина, яку висловлює Микола Козюбра – питання дихотомії букви й духу права має вирішуватись взаємодоповненням, а не протиставленням. Право разом з людьми проходить процес еволюції як іманентна частина регулювання відносин, тому певні питання та неоднозначні моменти будуть присутні завжди й це нормально. Завдання правників минулого та майбутнього – вміти аналізувати та постійно удосконалюватись, аби осягнути таку складну матерію, як право та його філософію. Це, на жаль, довгий час минало повз українських науковців. Микола Іванович майстерно дає прослідкувати шлях справжніх правників- мислителів, які описували питання духу права та його співвідношення із законами: 1.Римські юристи, які виділяли «строге право» як обов’язкові норми, що не допускали відхилення від них, та «справедливе право», яке своєю основою мало справедливий дух. Орієнтація лише на «строге право» викликала гострий осуд у представників римської правової культури. 2.Представники епохи Просвітництва, які розвивали доктрину природного права та шукали його джерело саме у людській свідомості та дусі. 3.Представники історичної школи права, які дивились на право як на уособлення духу народу. Отож, стверджувати, що право з’явилось разом із законами, а дух права – це вигадка, якою прикриваються заради досягнення цілей, не має жодних підстав, оскільки це питання з’являлося в різних епохах та в різних народів, що не може бути звичайним збігом. 69