Принагідно нагадуємо, що ця стаття була видана майже за 6 років до початку українсько- російської війни, коли більша частина українців все ще марила про возз’єднання зі «старшим братом», апелюючи до економічного добробуту та дешевої нафти. Видається фантастичним, як на прикладі правової системи можна насправді прослідкувати подальшу долю українського народу та нації у випадку російського вектора розвитку. Микола Іванович наголошує, що і «європеїзація» має свої негативні наслідки, але сам процес, однак, потребує подальшого дослідження. Беззаперечним є вказаний автором факт, що Україна належить до континентальної правової сім’ї, що нам слід позбуватись усіх ознак соціалістичної сім’ї, повертаючись до загальновизнаних цінностей, які й допоможуть забезпечити баланс між буквою та духом права у процесі застосування. Микола Іванович наводить чіткі та потужні аргументи, що правники – це не кавові машини, які працюють за чітко визначеною програмою. Застосування права потребує постійного інтелектуального процесу та зіставлення юридичних приписів із Конституцією, міжнародними пактами про права людини, принципами права, моральними цінностями та, врешті-решт, духом права та самих норм, що суперечить радянській ідеології, за якою право зводиться переважно до закону. Микола Іванович також стверджує, що причиною певного остраху для застосування духу права є свавілля, яке може виникнути у разі застосування його недобросовісними правниками. Це, на жаль, можливо, але основним засобом для подолання такого свавілля може слугувати саме тлумачення юридичних текстів, яке має відбуватись узгоджено з людиноцентристською теорією, де держава – це сервісна інституція, а закони покликані на благо суспільства. Тлумачення текстів має також відбуватись у світлі сьогодення, оскільки право – це не щось застигле, воно змінюється разом з людьми, тому будь-який закон, тобто вираження букви права, неодмінно повинен мати під собою дух права, заради знаходження якого й має відбуватись тлумачення. Як висновок, хотілось би зазначити, що ця Н. Роквелл, “Молодий юрист” стаття є дуже актуальною в непростих умовах війни, тому її корисно було б прочитати не тільки правникам, але й людям, що до права не мають жодного відношення. Микола Іванович зумів за декілька сторінок тексту розкрити велику кількість питань, які впливають на минуле та майбутнє української юриспруденції, яка нині лише набирає обертів на шляху євроінтеграції. У такій ситуації важливо розуміти, куди слід рухатись і чому, а ця праця є дуже важливим 71 дороговказом.