Стаття 1 містить багато публіцистичних формулювань, які звучать як гасла, а не правові норми. От, наприклад, твердження "Українська мова - визначальний чинник і головна ознака ідентичності української нації..." (ч. 1 ст. 1) і "українська мова є невід'ємним елементом конституційного ладу України..." (абз. 1 ч. 3 ст. 1) мають занадто загальний характер і до цього ще надто емоційно забарвлений. Пропозиція про те, що "спроби запровадження офіційної багатомовності... є діями, спрямованими на розпалювання міжетнічної ворожнечі..." (абз. 2 ч. 3 ст. 1), є некоректною і суперечить Конституції, яка гарантує розвиток і використання мов національних меншин (ч. 3 ст. 10). Преамбула викладена в стилі, властивому для конституційних та міжнародних актів, і є громіздкою. Вона повинна коротко роз'яснювати мету та завдання закону, окреслюючи коло суспільних відносин, які регулює цей закон. Більшість завдань Закону мають декларативний характер і не є чіткими правовими нормами. Це ускладнює контроль за їх виконанням і створює можливості для суб'єктивного тлумачення та уникнення відповідальності за недотримання .Наприклад, завдання щодо "консолідації та розвитку української нації, її історичної свідомості, традицій і культури" не мають чіткого юридичного визначення. Ці зауваження вказують на необхідність доопрацювання законопроекту для забезпечення його чіткості, однозначності та відповідності чинному законодавству 39