По-перше, одразу впадає в око дата набрання чинності порядку - 2006 рік, тобто задовго до початку поширення євроінтеграційних процесів в Україні, які спричинили активну діяльність нашої держави на міжнародній арені та відповідно підвищили актуальність проблеми юридичного перекладу. Одразу спадає на думку висновок - суб'єкти нормотворчості не передбачали врегулювання цього питання та закріплення його в документі. По-друге, текст не є вичерпним у своїй основі і не виконує своєї головної функції. Так, процесуальний перебіг виконання офіційного перекладу закріплюється досить ґрунтовно і деталізовано, проте порядок взагалі не пояснює особливостей самого офіційного перекладу, методів його здійснення. Питання самої перекладацької діяльності перебуває повністю поза текстом. Така ситуація була б вмотивованою, якби передбачалися посилання на джерела, які пояснювали б способи формування правильного офіційного перекладу з дотриманням усіх стандартів і принципів, проте зацікавлені особи не можуть отримати таку інформацію одразу з цієї версії порядку. По-третє, виникають питання до пункту 6, який закріплює, що “до офіційного перекладу додається копія тексту, з якого здійснюється переклад”. Але важливим є уточнення, з якого саме тексту повинен здійснюватися переклад - з тексту оригіналу. Як аргумент в цьому питанні може бути застосований пункт 3, який передбачає, що “переклад здійснюється з мови, на якій укладено договір”, проте ця думка повинна відображатися протягом усього тексту, а не тільки одного пункту, оскільки застосування пункту 6 як цитати може стати інструментом зловживань. Ця проблема є надзвичайно актуальною, тому що таке формулювання не раз було застосоване задля можливості перекладу не з мови оригіналу, а з російської мови. Такий переклад часто виявляється неточним і неправильно трактується, оскільки не передає важливих конструкцій, в які закладався особливий сенс. Як приклад такої помилки можна навести абзац 3 Преамбули Конвенції про права дитини, в якому словосполучення “other status” переклали як “інші обставини” відповідно до російського перекладу, проте такий варіант вжито недоречно в контексті, який може стосуватися статі, походження, релігії, матеріального становища дитини тощо. Отже, проблема офіційного перекладу текстів міжнародних договорів, учасником яких є Україна, є надзвичайно актуальною в контексті сучасної євроінтеграції. Не може не радувати наявність необхідного українського порядку, який регулює цю сферу, проте цей акт є застарілим, не вичерпує всіх аспектів порушеного питання і потребує подальшого редагування. 35