Принцип законності – один з принципів верховенства права, що покладено на забезпечення верховенства права в Україні та інших демократичних державах. Законність, юридична визначеність, запобігання зловживанню повноваженнями, пропорційність, рівність перед законом і недискримінація, незалежність та доступ до правосуддя – і інші принципи складаються в одне задля верховенства права, або правовладдя, якщо використовувати термінологію Сергія Петровича Головатого. Режим законності – термін, що має дві сторони медалі. З одного боку – режим для забезпечення правопорядку в суспільстві, який допомагає знизити злочинний рівень та націлений на забезпечення правових норм в суспільстві. З іншого богу, режим законності в радянському союзі – одна з основних причин правового нігілізму в Україні. Життя в режимі законності, коли держава не є демократичною, змушує громадян підкорюватись законам, які не прийняті задля забезпечення комфорту та задоволення потреб громадян. Саме тому потрібно розмежовувати поняття “режим законності“ та “принцип законності“, які в Україні не розмежовуються зовсім. Як приклад – Закон України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність”, а саме пункт перший статті 4: «Адвокатська діяльність здійснюється на принципах верховенства права, законності, незалежності, конфіденційності та уникнення конфлікту інтересів». Навіщо, якщо ми говоримо принципи, відокремлювати принцип законності від принципу верховенства права? Тоді постає логічне питання: якщо відокремили законність, тоді чому не відокремили та інші принципи верховенства права? Якщо ж законодавець хотів в цьому контексті виразити законність як режим, тоді чому він вніс його в перелік принципів? Задля більш коректного викладу ідеї, ми хочемо запропонувати інший варіант: «Адвокатська діяльність здійснюється на принципах верховенства права, незалежності, конфіденційності та уникнення конфлікту інтересів, а також відповідно до режиму законності». Або, користуючись порадою Венеційської комісії, перерахувати принципи верховенства права, які мають особливу важливість для здійснення адвокатської діяльності окремо через двокрапку. Це лише один приклад неідеальності українського законодавства, і, навіть якщо неможливо досягти ідеалу юридичної визначеності, прагнути до цього нам ніхто не заборонить. 11