Згадані лекції стали для мене ключовими у виборі подальшого напрямку професійної діяльності. На той момент (5-ий та 6-ий роки навчання) вже накопичилися певні знання та перший (дуже-дуже скромний) досвід практичної роботи, які наштовхували мене на думку, що мене цікавить право не стільки як професійний інструмент практичної роботи, скільки як об’єкт пізнання в глобальному вимірі та ширшому контексті суспільних наук. У вітчизняній (ще дуже значною мірою пострадянській) юриспруденції того часу методологія міждисциплінарних досліджень ще не набула будь-якої значної уваги. Однак, у лекціях Миколи Івановича вже були численні відсилання до правової антропології, соціології права, розглядалися питання відображення правових ідей у мистецтві. Надалі, це прямо чи опосередковано вплинуло на мої наукові пошуки у питаннях правової європеїзації, законодавчої апроксимації (які, певною мірою, були зачеплені ще у моєму дисертаційному дослідженні у контексті теорії та практики правотворчості) та конституційної ідентичності. Дуже надихали й посилання на західні наукові джерела та думки міжнародних науковців, з якими професор мав змогу особисто спілкуватися. Вони вказували на безліч питань, які потребували виходу за межі догматичного підходу традиційної пострадянської «теорії держави і права» та побудови більш об’ємної картини на основі підходів різних наукових шкіл, із врахуванням емпіричних даних різних правових культур та традицій. Пізніше, під час роботи над кандидатською дисертацією, це мотивувало шукати можливостей для проведення досліджень в європейських університетах (зокрема, Італії, Німеччини), які Микола Іванович, як науковий керівник дисертаційного дослідження, щиро підтримував. Звичайно, не могли не мати вплив на моє професійне становлення і власні, дуже часто інноваційні, підходи професора. Одна з авторських концепцій, яку Микола Іванович обстоював у своїх публікаціях ще з 70-х років минулого століття і, яку я тепер часто використовую у вже власній викладацькій практиці, – це пояснення комплексної, багатовимірної природи права через поєднання різних форм його буття: правосвідомості, правової норми та правовідносин. Ця, з першого погляду, дуже проста модель дозволяє побудувати «понятійну мапу», яка веде студентів до розуміння причин множинності підходів до сутності права, допомагає пояснити основну ідею інтегративної юриспруденції та обґрунтувати відмежування права від держави. М. Пратт 79 “Американська школа”