9 лютого 1999 року Конституційний Суд України виніс важливе рішення, що стосувалося справи про зворотну дію в часі законів та інших нормативних актів. Серед суддів, що брали безпосередню участь у її розгляді та вирішенні, був Микола Іванович Козюбра. Суб’єктом конституційного подання у справі став Національний банк України, що звернувся із проханням офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України про зворотну дію в часі законів та інших нормативних актів у випадках, коли вони пом’якшують або скасовують відповідальність особи. Ф. Cарджент, “Суд над Тічборном” Отож, основне питання було сформоване наступним чином: «ЧИ ПОШИРЮЄТЬСЯ ДАНЕ ПОЛОЖЕННЯ НА ЮРИДИЧНИХ ОСІБ?» Підставою виникнення такої справи стала наявність неоднозначного застосування положень вищевказаної статті обласними управліннями Національного банку під час використання іншого закону, що скасовує обов’язковий продаж валютних надходжень та відповідальність юридичних осіб. Необхідність тлумачення було викладено у формі вищезгаданої проблематики, а також підкріплено її переліком низки інших юридичних проблем, що можуть виникати внаслідок колізій між Основним Законом та іншими нормативними актами, які стосуються здебільшого питань економічного характеру та їхнього належного юридичного закріплення. 15